keep calm and carry on

я так і не навчився розуміти і бачити людей...принаймні тих що мені подобаються...чи мені подобаються тільки ті яким я не подобаюся на генетичному рівні...заплутався...що не так...чи це натяк на те що я маю бути сам...але я так не хочу. з другої сторони "созданіє" яке тільки буде мене зводити теж нафіг не треба...дивакуватість...незнищенна наївність...чудова мішень для насмішок...що ж байдуже....схоже цей стан не залежить від моєї зовнішності...експериментує - збрив зачіску, лишив тільки вуса та бороду...ставлення таке саме, можливо більше людей уникають погляду...це навіть подобається...не дає шансів проявитися слабкості збитися в стадо...якось дивно реагую на малих дітей...напевно батьківські інстинкти проявляються не тільки в жінок...хочеться піклуватись, розказувати казки придумуючи їх на ходу і продовжуючи  з дня в день, або зовсім знуля...і й близко не видно людини з якою можна було б виховувати дітей жити разом і тд. і тп...серед ночі коли нема сну є час для спогадів  і думок...дивно але бажання щось повернути щоб переобити нема, хоча  є бажання дещо пережити заново так само але ще раз....було б класно...так так цього не буде...поряд порожньо і ніч...від того цієї порожнечі виникає тупий біль...ніби не сказане пошепки "надобраніч" тупо вдаряється з середини шукаючи вихід...а його немає...а якщо ніколи цього і не буде...ніколи...хм..навіть страху нема...ніби порожнечу почали перемножати саму на себе....ніч...увага концентрується на музиці...темнота і музика...завтра вже буде дорога...маршшрутки поїзди маршрутки...друзі...гори..море...тааак море...посміхаюсь....що ж...треба перестаялти ноги..ліву праву...ліву праву...кроки....йти...