про штани

Післяобідня пора. Робочий день добігає свого завершення. Кімната втілення робочого хаосу. Острівцями стоять швейній машинки і закрійні столи, навколо яких нагромаджуються обрізки тканин, викройки, манекени, а далі речі просто зливаютьсяв якийсь хаос, в якому окремі предмети самостійно не сприймаються. Тут працює кілька кравчинь, а також присутні двоє постійних клієнтів. Не зважаючи на те що на дверях на графіку написано, що працюють до 17:00, а зараз цілих 18:00 - робота кипить. Всі вже люди не молоді, проте гамірно і весело.
За примірочною ширмою, чути кряхтіння і вовтузіння. Там. як пізініше виявилось, натягались штани. Решта його підбадьорюють і виманюють на зал. Зрештою, щасливий власник щойно підігнаних штанів таки вибирається до людей. Він важно прогулюється взага-вперед серед столів. Високий кремезний дідусь, вельми пузатий. Від важності моменту і напруги аж почервонів, червоний лоб контрастує з білими бровами і таким ж білими залишками чуба. Решта коментують і сперечаються про довжину. Колективно вирішується, що так і буде. Вже ніби всі погодились і повернулись до роботи- хто до шиття, хто до знімання мірок, коли одна з майстринь весело перепитує чи Іванович зможе присісти. Так от з вагою літ і грузом пуза, присідати дуже непросто. Тому Іванович завмер, а потім повільно як перегружений ліфт пішов вниз. Повільно, наче в сповільненому кіно, коли він вже майже дійшов найнижчою можливою точки, його друг з кутка як верескне "Х-Е-Е-Е-Е-Х". Решта а ж попідскакували - хто переживав чи штани цілі, хто чи дід живий. Один дід незворушно, так само повільно, пішов вгору. Сміх не стихав ще довго, а Іванович все присідав та піднімався, все так само повільно та розважно. Штани контроль пройшли.