концерт

 Йашода попросила Кришну раскрыть рот пошире, чтобы посмотреть, не ел ли Он грязь. Однако когда Кришна открыл рот, она увидела у Него во рту не только всю землю, но и великое множество других планет. От этого волосы на ее теле встали дыбом.

 

 

 

музика лунала з темряви, наповнюючи її ритмом. першими пробивалися чіткі ритми барабанів - найміцніші приглушені хвилі, які накочувалися з строгою невпинністю. слідом за барабанними ритмами долинали звуки інших інструментів.осінньою павутиною долинав звуки флейти, і вже зовсім малопомітним голосові модуляціях людського голосу. звуки проникали з різних боків відбиваючись від каміння і шурхочучи по витоптаному і випаленому піску. якась їх частина накочувалася з морськими хвилями, а найбільш примарні і піднесені, обсипалися з світла зірок...вони рухалися, навколо, наповнюючи темноту і оживляючи її, заселяючи простір. світ навколо створювався по новому, він зростав, пульсував, нутрував, наповнюючись соками і віддаючи ці соки...пустельна сухість і вода, темнота і світло...мій слух ловив удари ніг об каміння, кроки...темнота ставала живішою з кожним кроком...наповнювалася...стежка виверталася над морем між камінням і урвищами....море нагадувала про себе запахом, легким шумом...і таким ж легким поблиском своєї мінливої поверхні....вверх.... вниз ...виверти...і каміння яке намагалося заступити дорогу...шумовиння темноти не вщухало і тягнуло до мети...ритм власного серця приодньо перегукувався і сплітався з ритмом там-тамів, які були вже поруч. Простір розвертався у всі сторони з шаленною швидкістю, ніби сувої легкої напівпрозорої тканини кинуті з величезною швидкістю і і тканинна з шурхотом і з неймовірною швидкістю розмотується...за черговим валуном було світло. вона здалося надзвичайно сильним, сильнішим за всі софіти що довелося бачити за своє життя. за софіти театрів і освітлення концертів, але це була лишень маленька свічечка. яку від вітру закривала пляшка...її світло, розсипалося по вигорівшому жовтовуватому грунті і кидалося навіть намагаючись дістатись і освітити море, але море шумом хвиль сміялося з цих намагань, іскорки сміху блимали на хвилях, похитуючись в такт музики ...навколо вогню, підібгавши ноги, сиділи люди...і спочатку вони здавалися напівуявними тінями які похитуються у чудернацькому хитросплетінні музики і вогню...світло вихоплювало з темряви їх обличчя і елементи чудернацького одягу, частини інструментів...неначе прадавнє плем'я...коло...призвичаєвшись до цього ледь помітного світла, починаєш розрізняти хто в колі музикант, а хто слухач...хоча музиканти змінюють один одного і музиканти стають слухачами, і слухачі музикантами...вони грають і  трохи граються, як діти обмінюючись інструментами і встановлюючи нові ритми...але потім ти перестаєш звертати увагу на окремих учасників кола, рухаючись, граючи чи перекидаючись словами в паузах - ти стаєш частиною цього кола і сприймаєш цих людей тільки разом...причому разом з музикою...ритм...він проходить повз тебе, а потім по троху, неначе ковдра, вкутує тебе...коло неначе вивільняється і потрохи розширяється. етнічні мотиви, невідомого тобі народу, стають близькими і зрозумілими, рідними....і звуки голосу співця стають твоєю внутрішньою мовою...твій внутрішній голос , який звучить поза тобою, який проникає ззовні і мовчазним ехом відлунюється назовні....звуки флейти і сопілок і ще якихось незнайомих тобі інструментів наповнюють тебе...і рамки твого власного "я" потрохи тоньшають і стають пружними, колами розкидаючись навколо в темноту...ти рухаєшся в ритмі цієї дивної і якоїсь правічної музики...вона відчувається дуже сильно, але не заглушує тебе...чи може це ти з нею звучиш сильно і виразно...світ  стає цілісний і його велетенський розмір не лякає, а лише захоплює...я жива чутлива частинка велетенського організму, надзвичайно мала частина і в той же час я відчуваю себе безмежним...світ навколо перетворюється в органічний та живий калейдоскоп, люди море, зорі, музика, минуле, майбутнє все розсипається і складається по новому у новий візерунок. і кожен з цих візерунків є Всесвітом і вони змінюються миттєво... один за одним...ця швидкість захоплює...вона наповнює впевненістю і  дає свободу без самотності...мій власний, внутрішній космос ожив і був заселений мною, мандрівником, який подорожував зовнішніми ( а чи зовнішніми?!) світами...я наділений життям...радість...танець...пульсуючий світ ...світ що  стискається і збільшується як при диханні...коло замкнулось...широко розплющені очі...спокійна посмішка...скоро ранок

2 метри, 3 кроки

От старого мира устал, наконец... Аполлинер


Експеримент. В темноті крок за кроком рухатися до обриву - допоки не виникає (а воно поки все таки виникало) бажання зупинитись. страх, інстинкт самосбереження чи форма інтуїції, але зупиняєшся. І тільки повністю зупинившись можна включити ліхтарик і роздивитись. сьогодні два метри, мені здавалося що насправді відстань більша, але все таки зупинився..типова переоцінка можливостей ?!...світло ліхтаря освітлює ці метри - сьогодні моя ціна рівна цим двом метрам темряви. мій страх і бажання жити - разом, нерозривні- лежать жовтою землею під свтлом ліхтаря. світло заспокоює, світ стає зрозумілим, сам для себе стаєш зрозумілим, заспокоюєшся...до слідуючої переоцінки себе, хоча про наступну поки думок нема, не зараз. слідуюча переоцінка себе в майбутньому, десь там поза освітленим клаптем. Зараз ж всі речі набувають ваги, ніби земне притяжіння збільшилось відчутно, але не надто сильно, і тому все трохи поважчало, стало соліднішим і трохи міцнішим. на сьогодні все, більше тут робити нема чого і потрібно повертатись. можна без світла, небезпека минула...темрява втратила свою ворожість. обрежно відшуковуючи ступнями каміння і ямки, вдивляючись в ледь помітні повороти, які швидше вгадуються, ніж проглядаються рухаюся в зворотньому напрямку. на тіло починає дорожним пилом осідати втома. усвідомлюєш що ця втома тобі подобається...раптом  починаєш чути стук власного серця, дивно, воно билося і раніше, але відчув це саме зараз...чи може воно завмерло і не билось...розум протестує, що це не можливо.

 

Пошуки границь власної заземленоті та страхів. Мандрування в макро- і мікро космосах власного "я"...водночас...вперед...тільки вперед...не оглядаючись...жити

Навчитися чесно сприймати реальність...звести чесність до необхідної умови виживанняі та існування...бачити і відчувати...співжиття з власною фантазією