2 метри, 3 кроки

[odyn_owl]

От старого мира устал, наконец... Аполлинер


Експеримент. В темноті крок за кроком рухатися до обриву - допоки не виникає (а воно поки все таки виникало) бажання зупинитись. страх, інстинкт самосбереження чи форма інтуїції, але зупиняєшся. І тільки повністю зупинившись можна включити ліхтарик і роздивитись. сьогодні два метри, мені здавалося що насправді відстань більша, але все таки зупинився..типова переоцінка можливостей ?!...світло ліхтаря освітлює ці метри - сьогодні моя ціна рівна цим двом метрам темряви. мій страх і бажання жити - разом, нерозривні- лежать жовтою землею під свтлом ліхтаря. світло заспокоює, світ стає зрозумілим, сам для себе стаєш зрозумілим, заспокоюєшся...до слідуючої переоцінки себе, хоча про наступну поки думок нема, не зараз. слідуюча переоцінка себе в майбутньому, десь там поза освітленим клаптем. Зараз ж всі речі набувають ваги, ніби земне притяжіння збільшилось відчутно, але не надто сильно, і тому все трохи поважчало, стало соліднішим і трохи міцнішим. на сьогодні все, більше тут робити нема чого і потрібно повертатись. можна без світла, небезпека минула...темрява втратила свою ворожість. обрежно відшуковуючи ступнями каміння і ямки, вдивляючись в ледь помітні повороти, які швидше вгадуються, ніж проглядаються рухаюся в зворотньому напрямку. на тіло починає дорожним пилом осідати втома. усвідомлюєш що ця втома тобі подобається...раптом  починаєш чути стук власного серця, дивно, воно билося і раніше, але відчув це саме зараз...чи може воно завмерло і не билось...розум протестує, що це не можливо.

 

Пошуки границь власної заземленоті та страхів. Мандрування в макро- і мікро космосах власного "я"...водночас...вперед...тільки вперед...не оглядаючись...жити

Навчитися чесно сприймати реальність...звести чесність до необхідної умови виживанняі та існування...бачити і відчувати...співжиття з власною фантазією