Весняний сонячний день в парку. Доріжкою біжить парочка спортсменів. Один з них, худорлявий хлопчина років 12 в кросовках, треніках та в’язаній шапочці. Образ доповнюють окуляри в чорній оправі і і усмішка, дещо схожа на теперішнього прем’єра. Взагалі він більш схожий більше на переможця олімпіади з біології, ніж на атлета-бігуна. Розумник. Проте, «спорт-життя» ж. Його доганяє малий кудлатий цуцик. Правда, цуцику зовсім не цікаво бігати по доріжках, тому він весь час намагається рванути в котрийсь вбік, а то і взагалі побігти назад. Бігуну в окулярах весь час приходиться оглядатись і метатись зі сторони в сторону, що б повертати на маршрут свого пустотливого партнера. Весь час проводячи йому роз’яснювальну роботу. Толку від розмов небагато.В цілому їхнє петляння «вісімками» виглядає дуже кумедно.

Не будучи раптовою людиною - не міг щось говорити відразу. І ніби смерть це не новина, але коли починаєш сухати пісні стискає і всі слова застряють і губляться.
Його пісні співпали з роками моєї студентської юності. Безтурботність, плани, мрії, емоції, розкутість. На записи грошей не було, але вже якраз почало з’являтися fm радіо, і воно зовсім не схоже на те радіо, яке було до того. Патлатий веселий чувак співав про танець пінгвіна і це було весело. Смерть занудству. Його пісні були зрозумілі, пісні мого часу і мого настрою. Пісні молодості. Зараз з нього хочуть зробити якогось пророка і філософа.Бррр, люди, ви подуріли. Це що за національна традиція така, кожного веселого чувака який співав чи писав, наряджати в смушеву шапку і домальовувати вуса. Збийтесь люди.
Скрябін пішов, час студентської юності пройшов.
Але...щось завжди лишається...десь там...глибоко...в середині.
Земля Тобі пухом

Кожна прогулянка парком ,в обідню пору, дає заспокійливий ефект. Викликів сьогодення видає багато. Спокій, природа,неспішні люди і яких дуже мало. Проте цього разу прогулянка просто зробила весь день.
День був сонячний і морозний, вперше за багато днів теплої та пасмурної погоди. Іній виблискував на траві та листі, канали знову взяфлися льодом. Людей майже не було, блукати було приємно. Час був обідній і сонце, яке все яскравіше та тепліше, потрохи перемагало зиму і пригрівало через теплу зимову одежу. Перейшовши невеличкий пагорб, я просто остовпів,на вузькому замерзлому каналі, що звивався серед дерев, стояв дідусь. Дідусь років за 70, в старенькій штучній шубі, яка висіла на його сухій фігурі наче темна куля, шапка збилася на одне вухо, він стояв і лукаво посміхався, зовсім не зважаючи на відсутність частини своїх передніх зубів. Саме ж незвичне, що стояв він на ковзанах. Посміхнувся і в своєму неспішному темпі поковзав по каналу, постояв і потім поїхав назад. Він так ковзав довго. Неспішне звук його ковзанів лунав серед дерев. В цей момент він явно був щасливий.
В непростий і важкий час, завжди лишається час для моменту щастя.
Вертався я з зовсім іншим настроєм.

Трапилася нещодавно зустріч з сучасним західним комуністом, ідейним. Звичайно він не схожий на місцевих піонерів чи партапарат, але...
Якщо відверто, то розмова мене в більшості дратувала. Ну не можу я спокійно слухати, про те що в "сесерії" було добре. Жив я там. Не довго але жив, батьки все життя, а дідів з бабцями так тих взагалі переламували на штиб совіцької країни, переламували грубо та боляче. Хоча у відповідь почув досить цікаву маніпуляцію, про те що я не жив в Нью-Йорку, а там було дуууууже погано в той же час, тому порівнювати не можу.
Найбільше вразив один факт. Дякуючи СССРу західні ліваки могли тиснути на свої уряди, вибивати всякі смачні шняжки для замученого німецького пролетаріату. При цьому вони на рівні релігії вірять, що тут пролетаріат жив ок. Ну якщо ви не згідні, то дивіться про нещасний Нью-Йорк і нема чого вам порівнювати.
Взагалі розмова якось часто провалювалася в дуже емоційне захищання нещасних негрів, сімейне насильство і інші гостро соціальні теми, які не дають спокою комуністам. Цікава мантра про "інший шлях".
При тому тема економічної системи не піднімалася, залишилось незрозумілим як саме мають створюватися матеріальні блага і успішний досвід ідей чучхе не згадувався. Взагалі увага молодого революціонера була прикута до країн третього світу - Латинська Америка, Азія, Африка. Чому Європа не є плацдармом класової боротьби не зрозуміло. Або ж там нема справжнього пролетаріату, або пролетаріату не потрібні справжні комуністи.
Питання ж що є пролетаріатом в сучасних умовах відкрите. Ну і звичайно глашатаєм їхніх потреб виступає людина, яка вже давно відійшла від цього класу, якщо взагалі якось належала цьому класу. Метросексуал з гарною освітою і доходом, який дозволяє подорожувати по світу, з однієї сторони і знебожені негри з іншої.
Відмітив, що ідеї "привида, що бродить по Європі" заражають людей любов'ю до прекрасного, от наш Пєтя з годинниками по ціні, як річна(і) зарплати бригади шахтарів, що їхні з всякими брендовими аксесуарами. При цьому за які гроші живуть люди не зрозуміло. Хоча це суто мій пунктик, розуміти за що людина живе. Не факт що то чесна справа, чи почесна, тим не менш ти знаєш хто перед тобою.
Закінчити хочеться позитивним, спільним, що не викликає заперечень F*ck EU!

Темні будинки старого міста схожі на стіни глибоких траншей. Траншей з часом все глибшають і глибшають, сонце десь там на горі, а навколо тільки темні стіни. Прохолодно навіть в спеку. Маленькі зелені площі, наче оази. Місця спілкування з сонцем та зеленню. Перепочинки в тьмяних подорожах.


( +2 )

( +2 )

За останній час була можливість подорожувати кількома країнами. Зокрема в основному увага була на великі міста. Країна, і відповідно столиці різні, одні колишній СРСР -Стамбул, Тбілісі, Єреван, Прага, Барселона, Амстердам та Стокгольм.

( багато букв )