ключ

Ранок був з легким морозцем, без снігу і з сонцем. Звичайний ранок, коли всі заклопотані своїми справами,справами країни чи просто ще не до кінця позбувшись облуди сну. Ранковий неквапний рух по своїх справах. Місто просинається, потягуючись і озираючись по сторонах. Погляди людей не піднімаються вище їхніх голів, більшість взагалі вглядається в землю під ногами. В цей час в небі, над самими будинками,тихо і невимушено летів ключ з трьох лебедів. То ховався за котримось з будинків, то знову з’являвся.Ніхто крім мене їх, здається, не бачив, для всіх ще був лютий і зима. Післясвяткова сумна зима, а вона вже насправді майже закінчилась і ці лебеді її доконали.
Я йшов далі, радісно розглядаючи небо, люди на мене дивились трохи здивовано, але мені було байдуже.
Саме цього дня загинув Скрябін.

про Скрябіна

Не будучи раптовою людиною - не міг щось говорити відразу. І ніби смерть це не новина, але коли починаєш сухати пісні стискає і всі слова застряють і губляться.
Його пісні співпали з роками моєї студентської юності. Безтурботність, плани, мрії, емоції, розкутість. На записи грошей не було, але вже якраз почало з’являтися fm радіо, і воно зовсім не схоже на те радіо, яке було до того. Патлатий веселий чувак співав про танець пінгвіна і це було весело. Смерть занудству. Його пісні були зрозумілі, пісні мого часу і мого настрою. Пісні молодості. Зараз з нього хочуть зробити якогось пророка і філософа.Бррр, люди, ви подуріли. Це що за національна традиція така, кожного веселого чувака який співав чи писав, наряджати в смушеву шапку і домальовувати вуса. Збийтесь люди.
Скрябін пішов, час студентської юності пройшов.
Але...щось завжди лишається...десь там...глибоко...в середині.
Земля Тобі пухом