odyn_owl: (miles)
сьогоднішній вітер настільки сильний, що намагається здмухати місто
він проникає у всі шпарки у вікнах і дверях - наповнює житла гулом, скрипом та свистом
гнуться голі дерева і здіймають в повітря різні речі
він вишуковуєщо погано лежить і несе його геть
збиває незакріпленими речами людей
він зараз голвний
свіже повітря з запахом диму від горілої сухої трави
в нічному небі чути гилгикання гусей які пролітають ключами
темнота і гилгикання
завтра безперечно буде новий день
він напевно буде з таким ж штормовим вітром і напевно ще з дощем та снігом
для мене зараз ї тільки це “зараз”
і нема завтра і мене нема завтра
тому що я зараз
весь тут
схований в тишині кімнати
збережений від вітру який відносить
і коли “без завтра” робити треба все акуратно і дуже точно
як мінер чи принаймні електрик
без дублів і кружлянь з поверненнями і виправляннями
без завтра за тих з ким було весело і є весело завжди
амінь
і з тим ким було тепло і які є домашнім колом де б вони не було
амінь
за тих з ким поділив подих і слова
і за тих з ким думкив такт
амінь

за всіх хто поруч, без відстані і часу
за тих, за них
без яких не так
і хай буде так
цей день має скінчитись так ніби завтра нема не було і не буде
ніколи до того і ніколи після того
і ніяк інакше

одна малюсінька крапка
сну
яку змиє каламутний весняний світанок

до ранку
для тих втримається
odyn_owl: (inside me)
коли нема своїх віршів
єдиний вихід -то читати вже написані
в ту саму мить творити власні
точнісінько такі ж
ті самі

сни

Oct. 22nd, 2010 11:33 pm
odyn_owl: (miles)
Невеличкий кам'яний басейн в закритому приміщенні з тьмяним освітленням. В ньому плавають риби чорні соми, різних розмірів від малих до дуже великих. Десь далі інші люди і ще діти, які кормлять риб, кидаючи їм корм. Риби то появляються то знову зникають під бортиками. Одна риба особливо велика - на весь басейн, просто велетенська. Малий хлопчик з необережності впав в басейн і велетенський сом його вмить ковтнув, за один раз і без крові. опустився глибше і поплив далі, поки не зник.

я спостерігав з ти з лавочки обабіч, з двома супутницями.
odyn_owl: (tibetan fox)
ніч
темінь розбавлена світлом ліхтарів
світло клубиться в деревах
заплутуються в жовтих екранах листя
відбивається
розсипається навколо
вогняні кулі
звуки кроків підмішанні до биття серця
вдаряються ... разом і поодинці
життя втрачає всі цінності, смисли і значення
тільки кроки нічним містом
пружні, методичні удари по землі
звуки листя під ногами
осіння прохолода на шкірі
і пара подиху
видихнути і не вдихати
польоти чогось схожого на душу
кроки
чорне і золоте
відсутність слів і назв
холодно і від того добре
нема бажання приходити, забувся час коли вийшов
нічого немає
замість людей освітлені прямокутники з різними відтінками штор
їх так багато
майбутнє розчинилося в темряві після зникнення минулого
пролітає листок, яскраво освітлений
світло гасне



Discover Simple, Private Sharing at Drop.io
odyn_owl: (Default)
сонячний день. осінь і річка.
тиша. вибухове шурхотіння листя.
безлюдно
вони сиділи на лавочці з розпочатою пляшкою вина...
розкладені наїдки
двоє
обоє не молоді
перемовляючись. веселі, святкові
ошатно вбрані і по підлітковому бадьорі...
випрямляючись
свято і пригода водночас
пара
яскраво освітлена променями
***
зовсім літні
поряд
він зацікавлено дістає щось з пакетика
і пригощає її
спостерігаючи за її рухами
вона усміхнена і горда - приймає
вирази емоцій на їхніх обличчях змарнілі і трохи пожухлі
але вони читаються
як написи
впевнено написані колись
odyn_owl: (Default)
пригорщі звуків розхлюпуються падаючи на землю
світло пролітаючи прямовисно колеться в очі
звуки внутрішніх змін всередині - як скрежіт від перестановки меблів
повні очі світла
відчуття несвого тепла на долонях...глибше...глибше
змішуючись з шурхотами шкіри і волосся
втрата відчуття свого .... відпустити
листя здіймається догори і кружляяє
зорі на обважнілому темному осінньому небі
стукіт серця...зліва??? вона десь бється...всередині
торкаючись кінчиків пальців...які макаються в нього як в фарбу
срібляста фарба з іскорками - відбитками зірочок і квітів...які переплуталась місцями
як глядачі різних концертів, з однаковими на вигляд білетами
хаотично шукають свої місця у велетенському залі
шуми... звуки оркестру який оживає...налаштовуючи свої голоси
шумит многолоссям
темна ніч з прожектором місяця
відкриті очі...здивовані бо розплющені, апріорі
живі...стукіт фарб всередині...в очах
теплий потік джазової балади
ніч
odyn_owl: (Default)
осінь
молода мама витанцьовує
розмахуючи гілочкою з листям над головою
кружляє
яскраво жовті листочки на фоні фіолетового пальто
два уважних глядачі
один в калясці
другий цю каляску катає
сміються
всі
odyn_owl: (tibetan fox)
автобусна зупинка наповнена людьми
її руки рвучко виплітають німі безадресні слова
вголос спілкується сама з собою - мовчки
odyn_owl: (tibetan fox)
одного часу в автобусі натикався на того самого чоловіка. автобус був “пенсійний”, для пенсіонерів він був безкоштовний. Він завжди сідав в тому самому місці - біля парку. бадьорий після ранкових фізкультурних справ, він вибирав собі співрозмовника серед пасажирів, незалежно від їх на то бажання. Розмови були в кількох напрямках - про себе, про стан в державі третій був самий цікавий, але про нього трохи згодом. Виявилось що чоловік був колишнім хірургом родом з Франківщини, як вдалось дізнатись через кілька поїздок, причому активним по натурі і мізантрпом. Так от треті напрямком його розмов було встановлення діагнозів пасажирам, причому так само без всякого від них на то бажання. Місцевий Хаус був просто неперевершений, кожну поїздку приходилося чекати. як нову серію. він не просто не міг терпіти повторювати те саме, спересердя пересідаві злився на втрачений час. Точно націлений палець на ніс молодої пасажирки “У вас кон’юктивіт” строгий лікарський голос “і вам обов’язково потрібно йти в поліклініку до окуліста” безапеляційний голос лікаря. це було постійно, провокативно місцями на грані грубощів.
не обділив своєю увагою і мене. поставивши діагнозом проблеми з спиною, так як я ніколи не сідаю.”нідато багато літніх людей - відразу прийдеться уступати місце”...тоді він вирішив вгадувати мою професію по моєму “просвітленому” вигляді - банкір, священник чи сбеушник.” кожна певною мірою”

тепер от думаю може зі своїм виглядом пора робити якусь релігійну кар’єру - треба тільки визначити переспективні напрямки... розкол православної церкви наприклад, чи класичний варіант баптистів, продаж косметики, або щось східне, екозтичне. останнім часом не такі активні “страхувальники”, не чути їх “проповідей”...
в щоб то повірити, щоб то продати
odyn_owl: (tibetan fox)
З дня в день йдучи на роботу зустрічаєш ту саму людину в тому самому місці - на мості чи біля нього, коли в очі якраз світить сонце. Це триває монотонно, а значить довго. Монотонність приховує рік , три чи п’ять. Пам’ять губиться серед одинакових ранків. Якогось чергового ранку ви починаєте вітатись. Чергове продовження монотонності, черговий прихований час. Безрозмірність.
Одного ранку вона пропонує тобі “спастись” і дає почитати їх “святе письмо” - повний прайс із знижками їх лікарських індульгенцій, “релігійні” доктрини, лики їх дорогоцінних апостолів, які мають статуси дорогоцінних каменів - рубіни, діаманти,...
Релігія щасливих продавців здоров’я та щастя
Дивує чому так монотонно довго йшов час перед тим як запропонувати вступити та спастись....хоча може на рахунок цього є особливий циркуляр ( з грифом секретно)... і взагалі, який відбір на роль спасенного. дивно, одним словом.
odyn_owl: (tibetan fox)
дитячий день народження зовсім відрізняється від того, як це у дорослих - в ньому немає нічого обов’язкового та вимушеного. В дитинстві це насправді свято. Вік, коли ти ще не виростаєш на стільки що б святкувати з власними друзями, свято з дорослих та дітей вперемішку. Яскраве світло, гамір, розсажування за столом, намощування подушок на дивані, щоб дотягатися до тарілки. Радість подарунків. Стіл стає чимось центральним та головним, ігри розсипаються по всьому будинком, але неодмінно повертаються до місця з розмовами, запахами наїдків, яскравим світлом і столом з білою скатертиною, яка пахне зіллям яким була перекладена. Саме тут найбільша концентрація свята- згусток, екстракт. Незрозумілі розмови такі важливі і трохи таємничі розмови, вони не набридають тому що ти в них нічого не тямиш. ці великі люди. строгі просьби хоч трохи заспокоїтись і остигнути, а то вже пар іде. і їсти нічого вже не хочеться. і кампот з бокалів з різнокольоровими дореволюційними машинками, кожна інша. очікування яке тривало тиждень-другий виплескується, затоплює знайомий простір, наповнює його святом.
хоча очікування не завжди справджується і коли після того очікування свято не настає- гостів немає. світ просто крається на куски і тихенько розповзається. вперта дитяча надія. нездаватися і вірити що от от. зараз прицдуть. це нічого що цокіт годинника забирає час. темна кімната у вікно якої видно хвіртку. запізнілий весняний мокрий сніг заліплює ворота, нависає візерунками на паркані та деревах, жовтий в світлі ліхтаря. він тане і чути крапотіння води...сиро і і неприємно холодно...навіть всередині в кімнаті...відчувається ця холодна вода і чорна розмокла земля під низом. нікого нема. свято не народилася і день якого так чекав є звичайним. з тьмяним світлом і якимись новинами по телевізору...і від заспокоєнь батьків стає зовсім зле. горе. хочеться плакати, але цього робити не можна. обідно, зіпсований такий день, його прийдеться цілий рік. чомусь навіть не прийшла хресна, яка приходить кожного року. з темної кімнати все одно не хочеться виходити. розмоклий сніг хляпаючи зривається з даху на асфальт. темно і дуже проржньо
odyn_owl: (tibetan fox)
на що схожі наші думки і спогади... вони живі...як вони рухаються, нові натикаються на старі та призабуті, надаючи тим життя і запалюючи їх давно не використовуване люстро. світло якого химерне від пилу та павутини, вкрите легким мереживом подряпин. чи ззовні приходить якийсь сигнал, слово фраза, акорди...і десь глибоко всередині щось легенько іскрить, а потім після кількох спалахів таки засвічується більш менш рівним світлом. з'являється спогад. оживає. відроджується .спогад вже поріднився з тим сигналом-подією,яка для нього стала новим початком. тепер вони разом і є одним цілим. нетривким цілим, що може розлетітися на шматки-складові.
деякі люди вміють ідеально вкладати ці спогади. надзвичайно швидко, з кількох скупих, точних і майстерних мазків. саме так в мене появивися спогад про абсолютно невідому мені людину Олю Кошкіну, спогад про дощ розкопки, спогад що далеко і спогад...спогад...спогад про внутрішній спокій...може це не мій спогад чи спогад таки мій, але який живе своїм життям - не звязано з оточуючим великим світом...живі спогади...він дав життя іншому спогаду про кота Грека, який живе в іншому, теж не близкьому, місті. він пухнастий і з характером...і цей спогад теж не мій...він теж живий..живі спогади...память.
odyn_owl: (tibetan fox)
В дитинстві я міряв стати водієм автобуса. Дуже добре пам'ятаю дитячі враження,ті враження накопичувался, а потім сконцентрувалися в одну поїздку через місто, стареньким рейсовим автобусом номер 1, оранжевим. ЛАЗ.
Літній день по полудні, все небо вкрите низькими важкими хмарами з яких йде тихий і не густий літній дощ.Від такого освітлення зелень дерев теж стає громіздкою, масивною, доповнюючи хмари. Волога пилюка і тьмяне світло весь день. Звук дверцят, які відкриваються,
клацання мотора і відчуття, що ось прямо отут біля водія щось крутиться в середині, металічно дзеленькаючи.
Маленький світ, з своїми звуками, запахами, наповнений кріслами і поручнями. я майже не пам'ятаю інших пасажирів. але точно знаю, що вони там були, і цей малий світ рухається серед великого світу. Зовнішній надзвичайно гарний і дуже великий. Його дуже гарно і приємно роздивлятись через вікно по якому стікає вода, і слухати як клацає мотор. Відчуття подорожі і пригоди, маленької дитячої пригоди. Мені здавалось, що шофер має бути просто надзвичайно щасливою людиною - він перебуває в цьому відчутті комфорту весь час, з його допомогою це відчуття можуть відчути інші люди. І я малий хотів бути цим щасливим шофером, і їхати через це великий і гарний світ. дорослі поблажливо посміхалися коли відповідав на стереотипне питання ким хочу стати, тоді навіть не пробував їм пояснити, та і зараз не просто пояснити :-)
odyn_owl: (Default)
вона завжди близько, але не завжди видима. не завжди показує себе і свою силу та владу, але коли відчуваєш ці пружні легкі кроки, все стає повніше і прекрасніше, час ніби стискається і миті стають годинами. відсутність страху, але і не байдужість.смак подиху і внутрішній танець. підсвідомо сконцентровуєшся і збираєшся докупи. в середині нагнітаєть простір. коли ж вона, неначе нічний хижак відступає, ховаючись в темряві, напливає втома, тіло наповнюється приємною важкістю, відчуття спасіння. не цього разу. поки ні. Madadayo, як казав один старий та мудрий японський вчитель. madadayo
odyn_owl: (Default)
спогади з минулого, раптові, не очікувані
спогади відчуттів як доторки

трепетна ніжність, очікування, страх, хвилювання, чуттєвість і наївність, віра...
світ який наповнюється новизною і красою, світ який має чітко визначені центри, і цими центрами є люди.
люди-світ.
завдяки цим центрам все має своє значення вагу і є безумовно доцільним, світ гарний і живий, він не потребує бути названим, він існує.

серце
чи молодість
чи людина
живе

рух всередині, танець, легкий, трохи простуватий і майже грубий, але відвертий і все таки чесний
кружляє...
odyn_owl: (miles)
життя як коло освітлене власним "я", своїми діями думками. за цим колом темна частина не зробленого і несказаного. темна частина має свої причини і страхи. страх зробити помилку, страх виглядати смішним, страх втратити мрію. іллюзія коли з дня в день відкладаєш щось важливе, живучи очікуванням, з кожним днем все канонізуючи ту ціль, втрачаючи її реальність, чи точніше втрачаючи свою можливість досягнути її - втрачаючи власну реальність, але мати можливість переважає над втіленням над дією. з дня в день проходячи мимо неї ти не насмілюєшся заговорити, придумуючи відмовки і втішаючи себе думкою, що це станеться саме завтра, точно завтра....але назавтра ти розумієш, що тобі знову потрібно чимось дожити до наступного завтра, і ти проходиш мимо, соромлячись себе...страх втрати, цю розтягнуту в часі можливість, тільки підігріває і додає дурного азарту. ти перевіряєш скільки разів це буде повторюватись поки не розсипеться, мозок влаштовує показові паради своєї логічності і аналітчності, прогнозуючи і обробляючи варіанти і гіпотези, розтягуючи нерви і емоції, граючись...і одного дня стається таки "постріл" - шанс мертвий, він лишається в якомусь часовому відтинку , а сам ти той відтинок часу безповортно покидаєш. слабкість, малодухість, небажання жити реальним життям...так, так, так...і вперте з під лоба, зтиснувши губи - і що?
Моменти що не відбулись, моменти які не стали реальністю, стають привидами, демонами які кружляють навколо, невідходячи надто далеко...час від часу дурячи своєю оманливою відсутністю і так само раптово повертаючись. темний світ, "явь". події які продовжуєш проживати навіть після "пострілу". від багаторазового прокручування вони набувають ваги і значимості. з них набагато складніше посміятися, примиритися і прийняти. зупинити. не випустити з певного часу, створити оглядову клітку, з підписом...кладовище, зоопарк чи кунсткамера. не особливо важлива назва. освітити клітку. і тоді зупиниться втомлююча карусель. викинути з себе напізогнилі рештки, які в темноті здаються великими - лякають своїми розмірами, ніби для них нема виходу, ніби вони це і є ти справжній. мертве треба похоронити.
ASHES TO ASHES
odyn_owl: (miles)
смерть диктатора
одного ранку його не стало
і люди не зрозуміли, що сталося
ошалешений раптовістю подій натовп
що далі? і частинка смерті кожному, непевність усіх
він був настільки сильний, що тепер його обм'яклі рештки були всюди
проламуючись від необережних кроків
липкий хрускіт
розповзаючись і розтікаючись
зникаючи
страх ще був сильним і не давав святкувати
стримував
відбирав слова спогадами про велич і строгість
наповнював розчаруванням новизни і швидкоплинності
раптовий лик смерті
запах цвіту мандарина
вона гарно пахне

***

Feb. 1st, 2010 12:34 am
odyn_owl: (inside me)
з нічного неба в темне подвір'я падає сніг
вслухаюся в його шарудіння
але чую лише власне серцебиття
odyn_owl: (inside me)
багато букв )

May 2015

S M T W T F S
     1 2
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 06:45 pm
Powered by Dreamwidth Studios