odyn_owl: (inside me)

стан вічного кочівника відходить...я перестаю бути постійним гостем для всіх і усюди. починаю зачеплюватися за речі, за людей....мої думки і мій органзім починає жити навколо людей...заповнюючи пустоти, заплутуючись і завязуючись...відчуття важкості... я перетворююсь в частину ландшафту як камінь, дерево...незмінність...спалах бажання сховатися в собі...пірнути поглибше, спускатися далі і далі...втрата звуків, світла тепла...прохолодна рідина навколо, ковзає по шкірі...і рідина та кров і кров та моя....не зупинятись...там має бути десь дно...ніяких наверх...не зараз... не час

***

Jan. 7th, 2009 11:19 pm
odyn_owl: (Default)
я довго намагався підвести риску під роком - провести підсумки...і в мене абсолютно нічого не виходило...після того всього що було сказано і написано, після того що зроблено і ще більше від того, що я не зробив...не хочу вдаватися в аналіз власного затягнутого у страхи і комплекси "я"...але цей підсумок стався сам собою, трохи по іншому, але в дечому символічно і дуже хронологічно точно.
зима .ніч. тепла слабососвітлена кімната.самотність і кіно...знову надзвичайне кіно...рік від Вендерса до Лєлюша...я не памятаю коли я дивися настільки промовисте кіно. все настільки гарно, чесно, в міру витончено і знову гарно. відчуття, емоції персонажі...все це заповнює мене і світ навколо мене, від чого я перетворююсь на якусь рідину субстанцію і повільно розтікаюся ... відчуття смутку і щастя...реальне і зовсім не кіношне...здавалося що un homme et une femme можна дивитися безкінечно. цей теплий різдвяний і післязастільно-самотній вечір, свічка, гірлянда, освітлена ліхтарем зима за вікном...фільм пронизує, обезброює відкидає всі захисти, перепони, стіни збудовані мною для захисту від себе ж падають...це чудово...я розчинився...світ посто прекрасний...в цю мить
подорож дивакуватого дорослого мрійника і з дуже дорослою і дуже граною дитиною прогресувала до зустрічі на вокзалі, незважаючи ні на що...сиджу і сам до себе посміхаюсь, хай так...тепер я усвідомлюю власну ницість і малодухість і наскільки це просто піти наперекір всьому, наскільки просто пройти повз цей момент...хочеться плакати...аліса привіт,помах рукою...ніч...сумно і дуже гарно
odyn_owl: (inside me)
Моя поїздка не була настільки спонтанною, як може здатися. Не крок, а лише частина кроку - один невеличкий рух, коли ступня вже в повітрі і треба щось робити далі. стан піднесення, готовність йти, перемагати, добиватись свого. Цей стан і зараз не здається мені зараз наївним. В той момент було надзвичайне бажання жити, любити, любити її...під час подорожі ці відчуття змінювалися, росли. ідея та мета стала повсякденною необхідністю, щоденні перемоги над собою, практичне застосування себе, втрата цінностей, відшарування абсурду і сумять, але не повна їх втрата...позаду...кумедними ж були думки про повернення  - дикість та неприйняття цивілізованого світу...цього якраз і не було, абсолютно. Спокій, та впевненість що все що оточує не є сильним. чм пак навіть серйозним, все можна подолати, все можна протиставити силі волі, пройти і йти вперед і це не сприймалось як насилля. війна боротьба - просто рух вперед, хода через силу але вперед. у визначений в даний момент часу "вперед".
реальність розіграла свою гру - змія що розверталася тижнями, таки повернулася підняла голову і вбила. очікувано і несподівано, приголомшуючи, спуштошуючи.    втрата сил, неможливість зблизитися,страх втрати - втрата на яку нема вже сил, втрата якка буде остання  і вбє. можливо це просто захисна дія організму. Обліненого організму який при найменшій небезпеці верещить що є життєва небезпека. страх перевірити. страх болю. стан очікування не може триватиаж надто довго, рано чи пізно потрібно вставати і йти. питання куди і як не є визначальними, навіть вибір шляху не є важливим - вони всі однакові  і принципово не різняться.просто йти. важливий сам рух. рух при якому обовязково лишається щось позаду, відпрацьовані рештки тебе які були дуже важливі в певний момент часу а потім стали жити власним життям яке не звязане з тобою. рух коли є щось попереду.рух коли коли ти йде по межі, і ця межа завжди небезпечна незалежно від того чи це бордюр шосе чи гірське урвище. постійне відчуття смерті поряд, чим ближче тим краще. тим легше і простіше думати приймати рішення і йти, тим меньше страхів, надуманих  і несправжніх. живий. подорож  хмарами, між повітряними замками  багатьох людей. через мене проходить вітер забираючи мої страхи.
страхи які вже не повернуться
не повернуться як люди, яких любив
яких любиш завжди
вільна людина
вільна від себе
тут нічого нема справжнього
лише миттєве
лише вітер
теплий чи колючий і холодний
живий

May 2015

S M T W T F S
     1 2
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 06:45 pm
Powered by Dreamwidth Studios