odyn_owl: (Default)
Знову купляю. На касі як завжди роздають бонуси. Продавчиня рутинно пробиває товар, потім, не дивлячись і трохи роздратовано: «Я не знаю чого вам завжди таке - знижка на тампони ОВ».Кінцівка фрази майже скоромовкою.Запам’ятала. Стаю відомим.
odyn_owl: (Default)
Магазин побутової хімії та косметики. В них регулярно проводяться всілякі акції зі знижками,коли друкують спеціальний чек з датами акції, умовами і товарами, які можна купити зі знижкою.
Вам знижка. Називає дати. Скільки процентів знижка. Пауза. Відчувається незручність. Знижка на щоденні прокладки. Далі вже швидше, намагаючись покінчити з цим. Може вам треба кому купити, чи подарувати. Далі знову пауза, знову ніяковіє. Подарувати ви цей чек не можете, що б отримати треба ваша дисконтна картка. Очікує реакцію, розглядаючи прилавок. Беру, дякую, іду. Здається видихнула з полегшенням.
Для повноти картини - я чоловік і трохи навіть бородатий :)
odyn_owl: (Default)
Весняний сонячний день в парку. Доріжкою біжить парочка спортсменів. Один з них, худорлявий хлопчина років 12 в кросовках, треніках та в’язаній шапочці. Образ доповнюють окуляри в чорній оправі і і усмішка, дещо схожа на теперішнього прем’єра. Взагалі він більш схожий більше на переможця олімпіади з біології, ніж на атлета-бігуна. Розумник. Проте, «спорт-життя» ж. Його доганяє малий кудлатий цуцик. Правда, цуцику зовсім не цікаво бігати по доріжках, тому він весь час намагається рванути в котрийсь вбік, а то і взагалі побігти назад. Бігуну в окулярах весь час приходиться оглядатись і метатись зі сторони в сторону, що б повертати на маршрут свого пустотливого партнера. Весь час проводячи йому роз’яснювальну роботу. Толку від розмов небагато.В цілому їхнє петляння «вісімками» виглядає дуже кумедно.
odyn_owl: (miles)
Дежавю якесь з цими вулицями та переходами. Жвава вулиця. Молода мама, нагружена сумками, розмовляє з малою дитиню років 2-3. Перехожа молода жінка запитує чи не її зве дитина з іншої сторони вулиці. Рух дуже жвавий, причому з іншого боку ще виїзд з провулка. На іншій стороні дівчинка років 5-6. дитина явно в істериці. Вона вже не кричить, присіла біля огорожі дороги, заховала голову в коліна і тримає руками голову. Ні на що не реагує. Мати заявляє що дитина її і починає волати щоб та переходила до неї махаючи руками. Переходу там немає і близько. Так як дитина не реагує починає кидатися їй на зустріч, поміж машинами і продовжу махати що б та йшла до неї. Водії просто зупинялись. Якось перейшли.
odyn_owl: (tibetan fox)
Рухаюся "чоловічими" рядами базару. Навкруги різноманітні труби, вимикачі, інструменти. Шукаю своє, а воно все не знаходиться. Питаю в чергового продавця - відповідь нема. Перед прилавком стоїть хлопчення, років 10-12, і уважно розглядає вивішені плоскогубці. Ретельно розглядає, то одні то інші, не поспішаючи і зацікавлено, майже впритул. Почувши моє питання і відповідь, він повернувся і спокійно повідомив, що потрібні мені "крокдильчики" є в магазинчику, треба пройти в кінець, а потім в закапелок направо. продавщиця аж за свого високогоп рилавка припіднялась, щоб роздивитись, хто це там поради роздає. Схоже вона цього покупця і не примітила раніше. Я подякував.
У вказаному місці справді продавались зажими і сам би я той закапелок не знайшов. Толковий майстер росте, одним словом.
odyn_owl: (brain)
Старий чоловік на інвалідному візку вперто їде вгору по мосту. Дуже помало, натужно, долаючи кожен сантиметр. Під руками тримає костилі, одяг чистий, хоча і поношений, погляд не божевільний і на бездомного не схожий. Рухається він по проїдждій частині, проти руху і навіть не з самого краю дороги. Чим ближче до верху мосту, тим менше часу в машин для маневру, що б його не зачепити. Людина, яка рухається до власної смерті, має право...
odyn_owl: (tibetan fox)
Місто супутник, місто вокзал.На площі якого зберігся релікт, окрема заповідна територія радянського союзу - Ресторан. Без назви, просто ресторна з чеканною вивіскою, яка напевно була від самого відкриття. Тут нічого не міняється. Величезна зала, постійні відвідувачі, одна працівниця в білому фартушку та чепчику, на фоні котлет-пюре та батареї пляшок. Сидячи навпроти великого скляного вікна видно життя площі - хтось їде, хтось приїжджає, групи циганів рухаються взад вперед, яскраве-різнобарвя магазинчиків. Все тепло-підсвічне низьким осіннім сонцем. Від пива розслабляєшся, але наступає певний сюр - по залу проходить жінка ведучи велиспед з сумками. Сміх відвідувачів- їх це теж трохи дивує, але він стихає - люди в чорному вбранні несуть продукти, буде поминальний обід. За ними повільно іде старенька бабусі, висушена і зсутулена. Тихенько плаче. Бідкається офіціантці про те, що її дідуся вже нема. Говорить тихо і схлипує, наче здивована, як так могло статись. Нам пора і ми йдем звідти.

2012-09-10_14-36-34_648
photo by nikos
odyn_owl: (tibetan fox)
Спека. Порожній довгий коридор стоматполіклініки. Молода медсестра, проходить з кінця в кінця, то когось шукаючи то без видимих цілей- схоже просто вбиваючи час. Вона невисока з пишними формами, римським профілем і гладко зачесаним назад волоссям. Пікантність ситуації в тому що, вдягнута вона провокуючи - під лікарським світлим та досить прозорим халатом, тільки чорна ажурна білизна.
Не вистачає вивіски при вході - "обережно іде реалізація фантазій. працюють люди"
odyn_owl: (tibetan fox)
Історія трапилася в післявоєнний час, коли родину мого діда вивезли з Холмщини в Радянську Україну. Вони були господарями- мали свою землю, свій ліс, худобу, кілька пар коней і тд. В кого більше в кого менше. Війна більшість з того забрала, надія була на землю. Проте не судилось.
По приїзду на Дніпропетровщину вони мали працювати в колгоспі. Не на себе і не на своєму. А тепер власне сама історія. Одного з приїжджих поставили працювати на механізовану сівалку (процес можу переплутати, але на суть це не впливає).Особливість була в тому, що якщо там вчасно щось не відключити, то механізм ламається, причому дуже швидко. От цей хлопець, саме цю шкоду і робить. Причому радісний, як на параді, виспівує частушки як добре за "совєтів" жити. Виглядає один в один як радісний колгоспник з агітплакату. Механізм ламається, викликають механіків, які над ним чаклують. "Радісний колгоспник" продовжує виспівувати вже з тіньку, відпочиваючи. Не своє - не шкода.
Система організація праці при якій проявляються гірші якості особистості.
odyn_owl: (tibetan fox)
Він прийшов вночі. Солдат чужинець.попросив молока і зашити де що з речей. Сидів чекав, поки мати зашивали. Діти роздивлялись форму. Він був пригнічений та трохи зляканий. Солдат чужої армії, який готувався до війни. Він не знав їхньої мови. Кілька слів та жести. Перед тим як вже іти подякував і сказав, що рано вони виступають і почнеться. Попереджав. Щось намагався розповісти про свою сімю, яка лишилась десь там, а його забрали до війська. Заплакав і пішов. Перед світанком почало гуркотіти, потім заграва. Почалася війна.
odyn_owl: (tibetan fox)
Післяобідня пора. Робочий день добігає свого завершення. Кімната втілення робочого хаосу. Острівцями стоять швейній машинки і закрійні столи, навколо яких нагромаджуються обрізки тканин, викройки, манекени, а далі речі просто зливаютьсяв якийсь хаос, в якому окремі предмети самостійно не сприймаються. Тут працює кілька кравчинь, а також присутні двоє постійних клієнтів. Не зважаючи на те що на дверях на графіку написано, що працюють до 17:00, а зараз цілих 18:00 - робота кипить. Всі вже люди не молоді, проте гамірно і весело.
За примірочною ширмою, чути кряхтіння і вовтузіння. Там. як пізініше виявилось, натягались штани. Решта його підбадьорюють і виманюють на зал. Зрештою, щасливий власник щойно підігнаних штанів таки вибирається до людей. Він важно прогулюється взага-вперед серед столів. Високий кремезний дідусь, вельми пузатий. Від важності моменту і напруги аж почервонів, червоний лоб контрастує з білими бровами і таким ж білими залишками чуба. Решта коментують і сперечаються про довжину. Колективно вирішується, що так і буде. Вже ніби всі погодились і повернулись до роботи- хто до шиття, хто до знімання мірок, коли одна з майстринь весело перепитує чи Іванович зможе присісти. Так от з вагою літ і грузом пуза, присідати дуже непросто. Тому Іванович завмер, а потім повільно як перегружений ліфт пішов вниз. Повільно, наче в сповільненому кіно, коли він вже майже дійшов найнижчою можливою точки, його друг з кутка як верескне "Х-Е-Е-Е-Е-Х". Решта а ж попідскакували - хто переживав чи штани цілі, хто чи дід живий. Один дід незворушно, так само повільно, пішов вгору. Сміх не стихав ще довго, а Іванович все присідав та піднімався, все так само повільно та розважно. Штани контроль пройшли.

пара

Apr. 27th, 2012 10:16 am
odyn_owl: (tibetan fox)
Прогулюються разом. Вона вища від нього. Ситуація ускладнюється високими підборами. Весна навкруги, все цвіте, сонце просвічує молоде зелене листя. Настрій. Він стає навшпиньки і кладе їй голову на плече. Дотягуватись, щоб поцілувати навіть не пробує.
odyn_owl: (tibetan fox)
де проходить межа політкоректності.
спостерігав як паралітик перебігав дорогу. Не старий, але і не підліток. Прямий проспект в чотири полоси. Кінець дня і він досить пожвавлений. Крутив головою, дрібно розмахував руками і викидав кульбіти ногами. Машини його оминали і гальмували. А його оті потуги виглядали дуже смішними. Тепер питання чи коректно смітися з цього випадку...
odyn_owl: (tibetan fox)
Для реставрації добре підходить таке свято душі як суботник. До суботника проводиться попередня робота з складанням списків учасників дійства, явка яких обов'язкова з підписами у відомості. Попередні торгування і відмовки. Прелюдія.
Саме ж свято починається зранку. в годині 9 коли на вулиці десь біля нуля, іде щільний дощик який час від часу перетворюється на не менш щільний сніжок. Завбачливі аборигени які довідалися про суботник сміття носили мішка напередень-все рівно ж будуть прибирати. Учасники ж збираються з стійким переконанням, що вони садитимуть дерева, ну в крайності квіти. Реманенту приходиться чекати ще хвилин 30-40, стоїш під дощем та думаєш про вічне. Коли роздають лопати, вила і граблі то з ними ще треба з кілометер перти до об'єктів. Страшна сила, оті люди з вилами, які мандрують повз базар. Всі оглядаються, з маршруток роздивляються, але тактовно питань не ставлять. Ні дерев ні квітів звісно нема, але є гори сміття з яким треба нещадно боротися. Нещадно, але тільки на розмір виданих сміттєвих пакетів. Скільки видано - стільки навантажено. Після чого зміна дислокації на інший об'єкт. Так кілька разів. Саме цікаве наступає потім.
Після радянської праці - радянський відпочинок. Я був переконаний що подібні заклади перевелися, але ні це просто релікт 80-х. Причому стилістика збережена у всіх дрібницях. Обстановка залу з відшліфованими довгими лакованими лавками, закритим на ключ туалетом і барменшою, яка грізно цікавиться чи будем ми щось замовляти, перед тим як той туалет одімкнути. З відчинених дверей кухні шкварчить і жариться риба, самотній постійний клієнт цідить своє пиво з горілкою, поглядає на ударників праці і блаженно посміхається. Промовляючи "ех комомолці", але далі думка губиться і він знову посміхається. Потім навіть намагаєтся встати, але грізна барменша, по розмірах яка мало поступається свому шинквасу, строго Володю вертає на місце.
Коли вище начальство робить об'їзд то трударів під дощем не знаходить, тоді воно хвилюється, але старші товариші не моргнувши оком заявляють, що всі працюють в іншому місці їм правда не вірять і підозрюють що вони п'ють.
В буфеті тепло, в кутку стоять самотні граблі, за вікном мряка, на столі горілка та оселедець, а з телевізора, що підчеплений під стелею, передають японські барабани.
Комсомол назавжди.
odyn_owl: (tibetan fox)
Він їхав і розмовляв з другом. Один сидів, а другий над ним стояв. Розмова про роботу, бригаду, важкі часи та відсутність замовлень. Молоді. Без нальоту менеджерського лоску, але і без хамства. В треніках, але без тупого погляду. Коли друг вийшов, він помітив що над ним тепер стоїть огрядна жіночка, а може це просто її шуба робила схожою на того що в берлозі спить. В очах засвітилась радість - підхопився, запропонував сісти, почав вітати з наступаючим святом, посміхатись. Жіночка теж наче розцвіла-запосміхалась і почала дякувати і оте цвітіння хвилею розходилося, жінки підхоплювали посмішки, а дехто якихось своїх п'ять копійок в розмову і привітання намагався встромити. Ранок був морозний, але по весняному дуже сонячний, світлий.
odyn_owl: (owl)
Темна вулиця карпатського села. Дорога дуже нерівна вся в камінні та вибоїнах. Дякуючи вечірньому морозцю, до того ж, дуже слизька - вкрита льодом. Темно і слизько. Йти по такій дорозі то справжнє випробування. Промінь ліхтарика обмацує нервіності на дорозі. За ці нерівності намгаєшся зачепитись. що б не ковзати. Час від часу підстрибуюєш і все таки ковзаєшся, намагаючись при цьому втриматись за супутників. як тут не загадати про великурогату худобу на льоді.
Раптом з темряви чується металічне побряцування, яке наближається. Місцевий велосипедист хвацько обминає нас на потріпаній “Україні” і зникає попереду в темряві. Мовчки та без ніякого ліхтаря.
Справжні велопрофесіонали не по змаганнях катаються, а скромно поспіашають в передсвятковий вечір в сільпо. Глядачами ж їм випадкові перехожі.
odyn_owl: (tibetan fox)
Їх часто можна було бачити разом. Молода пара. Завжди усміхнені, строгий одяг. Радісні натхненні розмови, людей яким є ,не те що сказати, а розказувати один одному. Схожі на протестантів. Він часто читав в переповненому транспорті біблію і тоді мав замислений та відсторонений вигляд. Він наче дивувався, що навколо стільки людей. Про які він в процесі читання забув. Дивно як він все таки не пропускав потрібної йому зупинки, а може все таки пропускав і потім з тим замисленим виразом обличчя повертався пішки.
Тепер його бачу вранці, майже щодня. Самого. Все такого ж усміхненого, бадьоро крокуючого. Проте в нього зявивися дивний ранковий ритуал. Тепер він не проходить мимо маленької крамнички, яка засіла на автобусній зупинці. Купляє пляшку пива чи слабоалкоголки, випиває її біля крамнички, не припиняючи блаженно посміхатись і йде далі. Можливо мій розум та зір зіграли зі мною не добрий жарт і шпурнули мене в якусь гру.
Агов реальність відгукнись.
odyn_owl: (tibetan fox)
Вона говорила в телефон захований глибоко в капюшоні. Вона вся була глибоко схована в тому капюшоні з хутром. Назовні був тільки голос. Школярка. Морозний вечір по зимовому темний.
“Ця вчителька якась дурна. Ну що можна написати за твір на тему - щоб ви спитали в тварин як би могли з ними поговорити?!”
Все йшла та бідкалася. Думаю вона так може годинами.
Назовні тільки голос.
odyn_owl: (tibetan fox)
Високий старий ветеран. Російськомовний чоловік з тремтячими руками і зломани голосом. Він гордо повідомляє, що він фронтовик з трирічним фронотовим досвідом бойових дій. Бідкається, що при Гітлерові був порядок і кладовища доглядали. Зараз ж потрібно поліцая з нагайкою, ще того справжнього німецького. Він голова ветеранської організації. Він бореться. Бореться, щоб викосили траву на меморіалі, а ще потрібен папір. Однієї папки цілком достатньо.
odyn_owl: (miles)
Сусіди один від одного закриваються високими парканами. Матеріали різні - одні металеві, інші бетонні, треті будують товстелезні стовпи і муровані стіни між ними. Спільна хіба що висота - близько двох метрів. Причини житейські хтось комусь просто набрид і вони стираються сварками, а хтось хоче сховатися з своїм життям шумним і веселим чи навпаки не дуже веселим.
А далі ситуація, як з лялькового театру натуральних розмірів. На фоні яскраво синього осіннього неба, помереженого рваними білим хмарками, з за паркану появляється по-пояс сусідка. Висота вище головий і треба дивитися зверху вниз. Силі дії на не підготовлених глядачів може позаздрити театральна постановка академічного театру. Це, я вам скажу, не гамлетівський Привид Вітця, це значно веселіше. Після появи вона починає бідкатися, що майстри помилилися і з цієї сторони такого високого робити не мали, а тепер не можна переробити. Сторона ж “мирна”. Тепер що б поспілкуватись їй треба приставляти драбину, а якщо поділитись насінням то треба кілька разів кидати, щоб перекинути. Самій смішно. Отаке от життя. Тепер щоб не волокти даремно драбину треба спочатку погукати чи хтось є живий. Камерні перестукування практино.
І не вір тепер що всі наші стіни у наших ж головах- берлінські стіни у головах.

May 2015

S M T W T F S
     1 2
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 06:34 pm
Powered by Dreamwidth Studios