Лист

May. 2nd, 2015 10:47 am
odyn_owl: (tibetan fox)
Весняний ранок. Багато світла, яке ковзає по листі. Листя ще не багато і воно ще мале. Підсвічена зелень напівпрозорих дерев. Тролейбусна зупинка. На лавочці зупинки примостились бабульки, кілька сидить, а решта оточили їх напівколом. В однієї в руках бланк для заповнення субсидій, вона дзвінким голосом зачитує пункт за пунктом. Після кожного пункту йдуть коментарі і обговорення, що саме і як потрібно заповняти. Атмосфера робоча. Кипить. Наче запорожці, що пишуть листа турецькому султану.
odyn_owl: (Default)
Не будучи раптовою людиною - не міг щось говорити відразу. І ніби смерть це не новина, але коли починаєш сухати пісні стискає і всі слова застряють і губляться.
Його пісні співпали з роками моєї студентської юності. Безтурботність, плани, мрії, емоції, розкутість. На записи грошей не було, але вже якраз почало з’являтися fm радіо, і воно зовсім не схоже на те радіо, яке було до того. Патлатий веселий чувак співав про танець пінгвіна і це було весело. Смерть занудству. Його пісні були зрозумілі, пісні мого часу і мого настрою. Пісні молодості. Зараз з нього хочуть зробити якогось пророка і філософа.Бррр, люди, ви подуріли. Це що за національна традиція така, кожного веселого чувака який співав чи писав, наряджати в смушеву шапку і домальовувати вуса. Збийтесь люди.
Скрябін пішов, час студентської юності пройшов.
Але...щось завжди лишається...десь там...глибоко...в середині.
Земля Тобі пухом

ключ

Feb. 8th, 2015 10:49 am
odyn_owl: (Default)
Ранок був з легким морозцем, без снігу і з сонцем. Звичайний ранок, коли всі заклопотані своїми справами,справами країни чи просто ще не до кінця позбувшись облуди сну. Ранковий неквапний рух по своїх справах. Місто просинається, потягуючись і озираючись по сторонах. Погляди людей не піднімаються вище їхніх голів, більшість взагалі вглядається в землю під ногами. В цей час в небі, над самими будинками,тихо і невимушено летів ключ з трьох лебедів. То ховався за котримось з будинків, то знову з’являвся.Ніхто крім мене їх, здається, не бачив, для всіх ще був лютий і зима. Післясвяткова сумна зима, а вона вже насправді майже закінчилась і ці лебеді її доконали.
Я йшов далі, радісно розглядаючи небо, люди на мене дивились трохи здивовано, але мені було байдуже.
Саме цього дня загинув Скрябін.
odyn_owl: (tibetan fox)
Двоє дітлахів їдуть з мамою - старший хлопчик та менша дівчинка. Хлопчик насмілився і попросив у водія білетиків. Водій виявився людиною щедрою і дав малому цілу пачку, ще не розірваних білетів. Все одно вони нікому більш не потрібні. Треба було бачити очі малих, щиро розкриті від несподіванки та радості від такої вдачі. Іншу частину дороги вони все примірялись, як вони їх розділять і кому скільки перепаде. Мама правда ділити не давала, приходилось чекати.
odyn_owl: (tibetan fox)
Пасмурний післяобідній час. Тепле і вологе повітря, час від часу падають дрібні краплинки дощу. Дерева ще не зовсім скинули листя. Тихо. Все наче завмерло, відчувається урочистість, піднесення та спокій. Людей наче нема ніде, а ті що є непомітні, сховані навколишнім світом, не шумні.
Вузенька вулиця. Одноповерхові будинки між деревами. На вулиці граються троє хлопчаків. Двоє сидять на орісі, а треті ще знизу- приглядається к би по паркану теж на дерево вибратись. Той що вже на дереві, трохи нетерпляче: "Вилазь до нас дивитися золоту осінь".
odyn_owl: (miles)
Першим ми зустрічаєм трубача. З великим майже квадратним ранцем. Він говорить по мобыльному і когось явно чекає.

Другим, через зупинку, контрабасиста, який тягне свого контрабаса і рухаєтья на зустріч трубачу.

Ще зупинка і два гітариста.
Проміжок між музикантами зменшується і до них підходить клавішник.

Всі разом вони йдуть в сторону контрабасисита. Ну і трубача, звісно.
odyn_owl: (tibetan fox)
Літо на межі осені, з самого свого краєчку. Прогртіе косими променями повітря. Тепло. Село. В самому його центрі осередок цивілізації – банк, кафе “Зустріч”+ закрита автостанція і , звісно, магазин. Той магазин, де можна купити все, що потрібно від відер і драбини до зошитів.
До магазину неспішно їде старенкий “москвич”. Він їде неспішно, посадка низька (від нагруженості) і рівномірний гуркіт. Від того всього він схожий на невеличкий танк. Машино-танк зупиняється біля магазину. З нього вистрибує жінка і зникає в магазині. Зникає вона не на довго – швидко повертається, сама вона рішення про покупки прийняти не може. Розмахуючи руками і дискусуючи з машини таки вибирається чоловік та малий син і тепер всі разом зникають в магазині. Цього раз теж довго в магазині не затримуються. Самий щасливий з магазину випадає малий. Він вдягнутий у нові сині джинси, на яких ще стричить великий фірмовий ярлик, а свої старі спортивні штани тримає на витягнутій руці, напевно що б вони доторкалися до джинсів і не збещестили придбання. Радісні.
Неочікуваний коник викинув “москвич” – він просто відмовивися заводитись. Його прийшлось сімейству поштовхати метрів зі сто, до повороту. Далі він мирно загуркотів і так само неспішно, як і до того покотився, поки не зник зовсім.
Косі осінні промені гріли повітря. Сонний стан села знову ніщо не порушувало.
odyn_owl: (brain)
Вертаючись пішки додому, зустрів веселу трійцю. Троє хлопчаків школряів несли булочик і солодку воду. Веселі, щось підсміювались і вертілись. Один підійшов і ввічливо попросив відкрити воду.
Перша моя думка була, що це розіграш – от я зараз крутну і воно бабахне. Вони ждуть- я кручу. Причому навмисно пляшку тримаю дуже близько до того, що найближче і просив відкрити. Спокійний, значить не жарт, вибуху не буде. Кручу, але вона ж таки не крутиться. Ага, значить прикол в тому, що пляшка спеціально заклеєна і не крутиться. Тепер, значить, я буду тут мучитися, а вони спостергіати і розважатись. Що ж крутим далі. Пляшка туго, але відкрилась. Малі зраділи, подякували і почимчикували далі. Я ж пішов в свою сторону, а параноя – це всеройоз і надовго :) .
odyn_owl: (tibetan fox)
Базарна продавчиня шкарпеток читає в своїй будці читає книжку, як позбутись своїх психологічних проблем і попутно приторговує сливами з власного саду.
odyn_owl: (tibetan fox)


Він чекав їхнього приходу. Проводив час в роздумах - обдумуючи зустріч та способи протидії. Спалахи думок в його мозку були схожі на дешеві підмочені феєрверки - дрібні та бліді спалахи, які ледь відриваються від землі. В результаті він вирішив зупинити їх музикою, як він вважав, прекрасною музикою. Концертом Скарлатті. Заходять, а проти них звучить Concerto Grosso in F major. План здавався йому, якщо й не повністю переконливим, то надійним, так точно. Причому в цей момент такий план виявився єдиним.
Худорлява і висока статура старого, з втягнутою головою в плечі, зсутулений. Прислухається до звуків дощу знадвору, які для нього гучніші і виразніші за добре знайому музику. Заціпенівший, постарілий в моменті та втомлений. Очі закриті, дихання важке, захоплюючи ротом повітря. Наївний від ваги роки, хоча, якщо бути чесним, реалістичністю він ніколи не відзначався. Не таким він був. Збайдужіло очікував.
Все сталося швидко. Кінематорграфічно і буденно. Двері зламані. Меблі поламані, а речі повсюди розкидані. Вони нічого не шукали і нічого не забирали з собою. Тільки руйнували. Байдужі та відсторонені. В їхньому світі не має музики, їхній світ об'єднував чистий та світлий храм спортзалу. Зникли як і появились, з темряви в темряву.
З розломаних дверей в ніч блимало світло перекошеної люстри. Було чутно музику, з чудом вцілілого програвача. Музика була єдиним живим елементом в цьому мертвому, темному і мокрому світі.

***

Jun. 9th, 2013 07:02 pm
odyn_owl: (inside me)
Передгрозовий стан. Тепло та тиша. Всі поховались. Небо затягнуте міцними чорними хмарами, від яких стоять сутінки. Парить. Читаю книжку сидячи на теплому камені, напроти спить кіт. Час від часу потягується через сон. Дощ не поспішає починатись, вичікує,має час. Потім легенько і ледь помітно падають перші краплі-розвідники. Ховаюся під навіс та спостерігаю за котом - він вперто не реагує на дощ, спить. Нарешті не витримує і гучно по-котячому чмихає. Навіть проснувшись, він все ще ігнорує дощ. Вичищає руду кудлату шерсть і здивовано та ображено розглядається навкруги. Сердитий. Дощ тихенько шелестить по листі. Шурхотіння дощу наростає, сильнішає. Він здається - йде геть.
odyn_owl: (brain)
думки як каламутні дощові потоки
крутяться на місці, переносять сміття та бруд з місця на місце
шукають вихід, але впираються в перешкоди
Слабіючи намагаються сховатися в перанасиченому грунті
Безуспішно, до стану застояної та поцвілої калюжі.
odyn_owl: (brain)
Внутрішня порожнеча
віддає гучним гулом
під ударами зовнішніх питань
замість відповіді - ехо
odyn_owl: (tibetan fox)
Околиця звідки відправляються по навколишніх селах. Місце людне, з дешевими генделиками і магазинами. Серед відїжджаючих завжди є певна кількість місцевих забулдиг. Вони нікуди не їдуть, але добровільно втягнуті в процес. Звичний картина. Незвичним був один з таких "місцевих". Все як має бути - напідпитку, з сіро-синім кольором обличчя, в неохайному одязі. Проте його образ доповнювали цікаві аксесуари - акуратно зав'язаний новий яскраво-червоний шарф та та така сама шапочка. Одне й інше клубне - спартаківське.
От цікаво звідки взявся цей фанат московського Спартака в українському закапелку між Білоруссю та Польщею.
odyn_owl: (tibetan fox)
Коли сонце ховається в хмарах і йде дрібний дощ, вода стає сірою, а білі будинки ще білішими. Рибалок на мості меншає, сновигають тільки непосидющі туристи, яким треба буде скоро вертись додому. Кораблики протискаються через сіре імлисте повітря ковзаючи по темній гладі води, їхні внутрощі наповнені людьми вони спльовують людей на пристанях і ковтають інших. Весняний дощ вже дуже скоро буде переможений теплим весняним сонцем. Хоча це і станеться ніби несподівно і раптово.
near Galata bridge photo sea05_zps3816ac0b.jpeg
odyn_owl: (tibetan fox)
Маленька дівчинка сидить на колінах в молодого батька і вони разом чекають ранішній автобус. Він її розгойдує її і в ритм розгойдувань мала вголос рахує. Рахує і загинає пальці. Пальці загинаються дуже нерівномірно, а тому вони дуже швидко закінчуються - десь відразу після "шість". Мала сміється і кричить "нє, нє. стій. давай спочатку". Починаються спочатку. Проходять далі, але десь в районі "семи" пальці знову закінчились. Де ж це далеке і недосяжне "десять".
odyn_owl: (tibetan fox)
Сонячний несміливий ранок. Він потягується і ліниво муркотить, як місцеві улюбленці - коти. Теплий та легкий. Наповнений сонцем з-за моря та ароматами всюдисущого Сходу. Люди прокидаються і рухаються з напівпримруженими очима, може від сну, що ще не відлетів, а може від сонця з хвиль Босфору і Золотого Рогу. Границя моря та неба стерта весняним сонцем і ця нова стихія починається прямісінько від кам'яної набережної. Неспішний навколишній рух, змовницький, без домовленостей наперед, що б не потривожити гармонію навколо, згідно звички яка виробилась віками. Хлюпання хвиль та сонця.

fishing

+3 )

odyn_owl: (brain)
життя як затяжна недуга
хворобливі піділіткові загострення
кризи середніх років
сезонні коливання
невиліковна невблаганність старості
 photo 012-2_zpsc2824169.jpg
odyn_owl: (tibetan fox)
Все таки цікаво, як виглядають "творці" якихось предметів, методів чи заходів. От мені було б цікаво побачити (бажано здалека або через міцне скло) людину, яка придумала рекламу акцію в центрі міста.
Акція відбувається слідуючим чином. Є кілька молодих промоутерів, вони підкрадаються з питfнням як пройти до певної вулиці, і тільки починаєш пояснювати, як ж добратися, тебе перебивають і починають впарювати якийсь магазин мобільної техніки, який саме там знаходиться. Впарювання щедро здобрене ідіотськими заувагами, про те яка "жертва" презентабельна і тд. Промоутерів всього кілька їхня акція триває точно вже більша місця. Їм все важче зловити когось, виглядає як дуже настирний пікап - коли дівчата з ниючим голосом переслідують перехожих.
Один раз втрапив і я. Тепер якогось підозріло відношусь до людей які питають дорогу. Віра в людей стирається непомітно.
odyn_owl: (tibetan fox)
Нове цікаве відчуття. Ти йдеш містом, яке наскрізь прошиває хурделиця. Сніг куриться наче дим, здіймається на вітрі догори. Вузенька, нерівна стежка в снігу. Перед мостом, стежка припиняється і ти розумієш, що цим мостом ніхто ще не йшов, а сліди попередників старанно затерті снігом. Всередині міста не проторена стежина, вдень. Ти йдеш першим -"б'єш тропу". Місто змінилось, для нього такий стан речей неприродній. Тендітне все таки утворення, це місто, самовпевнене.

May 2015

S M T W T F S
     1 2
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 06:35 pm
Powered by Dreamwidth Studios